люди бучі

Люди Бучі

Про що мріяли, кого любили і як загинули українці, яких поховали у братській могилі біля церкви Андрія Первозваного

Буча — маленьке містечко на північно-західній околиці Києва. До 24 лютого 2022 року в тихому передмісті, оточеному лісом, вирувало життя — кияни будували там приватні будинки, молоді айтівці купували недороге за столичними мірками житло. Загалом до великої війни в місті жило понад 42 тисячі людей. 

У 2022 році Буча одразу потрапила під удар. В перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого, місцеві жителі побачили на околицях російських військових. Це був десант, який висадився в сусідньому селищі Гостомель. 

27 лютого в Бучу в’їхала російська військова техніка, а 3 березня місто повністю окупували. Там одразу зникли світло, тепло і вода. В мороз люди ховалися в холодних підвалах і під постійними обстрілами готували їжу на вогні.

З перших днів окупації в місті почався терор. Росіяни нищили Бучу артилерією і  розстрілювали танками — усього зруйнували 861 приватний і 122 багатоквартирні будинки. Бучанців вбивали снайпери, коли ті виходили на вулицю в пошуках їжі й води для родин. Окремо російські військові полювали на тих, хто міг підтримувати місцеву самооборону і українську армію. Під підозрою були всі чоловіки — від студентів до пенсіонерів. 

Їх вишукували по підвалах, хапали на вулицях і в будинках. У Бучі росіяни влаштували дві катівні, де знущались над полоненими, а потім вбивали. Одна — у підвалі дитячого табору «Променистий», там після деокупації знайшли п’ять тіл. Друга — на перетині вулиць Яблунської та Склозаводської, вісім тіл. Людей розстрілювали впритул, із зв’язаними за спинами руками.

Читати далі

Один із масових розстрілів в деталях відтворило видання The New York Times. Отримавши відео і фото з місця злочину, журналісти показали, як росіяни вбили вісьмох беззбройних цивільних, які захищали місто. За даними журналістів, за звірства на вулиці Яблунській, де знайшли найбільше тіл, відповідає 234 десантно-штурмовий полк під командуванням підполковника Артема Городилова. 

За даними української розвідки, основна провина за злочини в Бучі лежить на ​​64 окремій мотострілецькій бригаді. Всього, за офіційними даними Офісу генерального прокурора, в місті вбили 637 мирних жителів. Ідентифікували 565, в полон потрапили 34.

Після окупантів у місті лишилась братська могила на території церкви Андрія Первозваного. Звозити і ховати тіла там було безпечніше, ніж на цвинтарі, який прострілювався російськими снайперами. У двох траншеях, які місцеві вирили 10 і 11 березня, загалом поховали 116 людей. Частина з них — пацієнти міської лікарні, які померли від хвороб, частину — вбили росіяни. Понівечені й скинуті в братську могилу тіла довго не могли ідентифікувати. 12 людей не впізнали й досі.

У цьому проєкті ми розказуємо про вбитих росіянами українців, яких поховали в братській могилі біля церкви — це 58 людей. Про Ірину, яка напередодні вторгнення закінчила курси макіяжу, — її впізнали за яскраво-червоним манікюром. Про спортсмена Романа, який 8 березня планував освідчитись коханій. Про шеф-кухаря Віктора, який в окупації випікав людям хліб і якому росіяни розтрощили череп. Про Маргариту, яка переїхала в Бучу з окупованої росіянами Донеччини. Її разом з двома маленькими синами Климом і Матвієм розстріляли в машині. Про Володимира, який втратив в АТО обидві ноги і на протезах пішов захищати місто від росіян.

Вони працювали, мріяли і любили. Захищали свої родини і країну. Росія відібрала їхні життя, але не пам’ять про них. Пам’ятаємо кожного.

силует

Стефієнко Дмитро

20.04.1989 — 26.03.2022.

Працював оператором навантажувача. Любив збирати гриби й гратися з племінником. Під час окупації врятував друга — дав шанс втекти від росіян, а сам не встиг. Вони вбили Дмитра біля військкомату на Садовій. 


силует

Дідківський Ігор

11.08.1979 — 05.03.2022.

Був спортсменом, займався змішаними єдиноборствами, з першого дня долучився до «Бучанської варти». Перед смертю сказав побратимам, що хоче самотужки підірвати російський танк. Після цього на звязок так і не вийшов. Розстріляне тіло знайшли на Яблунський.

силует

Фількіна Ірина

01.04.1969 — 05.03.2022.



Працювала в «Епіцентрі». Перші дев'ять днів війни готувала їжу колегам і доглядала квіти в магазині. 5 березня сіла на велосипед і поїхала додому. Була певна, що нічого поганого з нею не станеться. Тіло знайшли на Яблунській, упізнали за яскравим червоним манікюром. За день до великого вторгнення Ірина закінчила курс з макіяжу.

силует

Сич Олег



26.08.1972 — 05.03.2022.



Працював на кондитерській фабриці. Під час окупації пік хліб для мешканців Бучі. Любив грати в настільний теніс, а найбільше — гуляти з онуком. Росіяни вбили його на Заводській.

силует

Панімаш Тарас

21.03.1972 — 08.03.2022.

Був шевцем. Після вторгнення відправив маму в безпечне місце й обіцяв скоро приїхати. «Щойно пройшов КПП. Я добре», — останні слова, які він сказав колезі телефоном. Убитий росіянами біля воріт будинку на Яблунській.

силует

Шкіренков Дмитро

01.08.1983 — 16.03.2022.

Працював будівельником. Любив рибалити — брав із собою всю сімʼю. У день смерті подзвонив дружині, щоб привітати з днем народження. Останнє прохання — подбати про сина. Росіяни вбили його разом з другом Максимом.

буча-1
силует

Корнієнко Владислав

16.11.1993 — 06.03.2022.

Працював завідувачем секції в бучанському торговому центрі. Любив гуляти на природі й слухати рок. Під час окупації допомагав місцевим — приносив харчі та воду в укриття. Планував завезти гуманітарну допомогу в рідне село Гаврилівка, проте не встиг — його застрелили росіяни.

силует

Навальний Ілля

02.08.1961 — 12.03.2022.

До аварії в Чорнобилі працював на станції техобслуговування мотористом. Після катастрофи оселився в Бучі. Працював охоронцем. Любив сина й онучок. Росіяни розстріляли його через прізвище. Згодом виявилось, що Ілля був троюрідним братом російського опозиціонера Олексія Навального. Останній помер у російській колонії в лютому 2024-го.

силует

Лапицький Володимир

21.07.1987 — 05.03.2022.

Його пристрастю були автівки —  з будь-якої міг зробити «ластівку, що літала». З перших днів вторгнення хотів долучитись до Тероборони там сказали «немає зброї». Допомагав військовим і цивільним. 5 березня сказав сім'ї, що планує забрати дівчину і виїхати з Ірпеня. За кілька годин зателефонував додому, сказав, що потрапив у полон. Його останні слова: «Не переживайте, скоро буду». Росіяни його катували та вбили.

силует

Курусь Віктор

08.05.1986 — 05.03.2022.

Працював шеф-кухарем і кондитером. Під час зимового сезону — в Буковелі, на весну 2022-го повернувся додому в Бучу. В окупації разом з братом Михайлом випікав хліб для мешканців міста. Росіяни закатували Віктора і розтрощили йому череп.

силует

Курусь Михайло

30.04.1977 — 05.03.2022.

Був шеф-кухарем, працював у Бучі сушистом. Справжньою пристрастю були гори — ходив у походи, катався на гірському велосипеді. Після вторгнення залишився з братом Віктором і друзями в Бучі. Долучився до оборони Київщини. Росіяни закатували його на смерть.

силует

Лук’яненко Віктор

08.11.1989 — 06.03.2022.

Воював в АТО. Коли повернувся додому, працював шиномонтажником на місцевій СТО. Любив рибалити. В окупації дбав про батьків. 3 березня пішов до мами та дорогою зник. На тілі лишились численні вогнепальні поранення.

Вулиці, де росіяни вбили найбільше цивільних

буча-карта
силует

Цимбала Олег

22.10.1996 — 26.02.2022.

Львівʼянин за походженням. Воював в АТО. Під час повномасштабної війни служив снайпером у розвідників. Загинув під артилерійським обстрілом, виконуючи бойове завдання.

силует

Сметанський Вадим

10.12.1995 — 26.02.2022.

Народився в Кіровоградській області. Закінчив Гайворонський машинобудівний технікум. Служив строковиком у Житомирі та Львові. Загинув у бою за Бучу на вулиці Вокзальній.

силует

Яркін Спартак

25.08.1974 — 03.03.2022.

До повномасштабки жив у Кропивницькому, з перших днів пішов воювати. За словами побратимів, Спартак пішки йшов з Немішаєвого до Ірпеня, щоб завадити росіянам швидко зайти в місто. Помер у лікарні від вогнепальних поранень. Спартака посмертно нагородили медаллю «За оборону рідної держави» і відзнакою «Орден добровольця».



силует

Благодатний Олександр

27.04.1979 — 08.03.2022.

Мав сина і двох доньок. З перших днів наступу росіян обороняв Ворзель. Робив усе — допомагав волонтерам, на бойових виходах знаходив корегувальників і розвідувально-диверсійні групи росіян. Помер у лікарні — його вбив російський снайпер. 



силует

Гончар Віктор

28.08.1967 — 05.03.2022.

Пройшов війну в Афганістані. До 24 лютого працював головним інженером «Благозеленбуду» в Гостомелі. Любив рибалити й збирати гриби. Загинув від кулі російського снайпера, коли віз до лікарні пораненого сусіда Олега.

силует

Товкач Олег

27.02.1960 — 05.03.2022.

36 років працював у Київському водоканалі, був одним з головних диспетчерів. Мав двох синів і чотирьох онучок. Загинув на вулиці Леха Качинського від російського обстрілу, коли намагався евакуюватися з дружиною з окупованого міста.

буча-2
силует

Замойський Зореслав

12.04.1978 — ??.??.2022.

Активіст і журналіст-фрилансер. Писав для сайтів «Інформаційний портал» і «Громада Приірпіння». 1 березня опублікував світлини розгромленої після боїв Вокзальної. «Почав вести щоденник днів цієї війни. Заповнив за сьогодні та по пам'яті за попередні дні, починаючи з 24 лютого. Хочу в подальшому описати події цих днів більш детально», — написав він пізно ввечері того ж дня. Помер від катувань росіян і поранення в голову. 



силует

Козяревич Віктор

21.08.1946 — 05.03.2022.

Був художником-постановником. Працював на студії Довженка і на телебаченні. Фільм про Леся Курбаса «Після прем’єри — розстріл», над створенням якого працював Віктор, отримав нагороду на IХ Міжнародному телекінофорумі «Разом». У вільний час робив мініатюрні скульптури. Росіяни застрелили його на вулиці Островського.

силует

Чабах Юрій

04.11.1984 — 05.03.2022.

Мав дві вищі освіти та дві спеціальності — менеджмент і правознавство. Після реформи Нацполіції пішов служити оперуповноваженим карного розшуку. Захищав Бучу, допомагав евакуйовувати мирних мешканців. Під час однієї з евакуацій його вбив російський снайпер. Тіло впізнали за поліцейським жетоном.

силует

Рубайло Володимир

11.03.1951 — 05.03.2022.

Пенсіонер. Мав двох доньок і шістьох онуків. Любив полювання і рибалити. Володимира вбив російський снайпер, коли він вийшов з дому по сигарети.

силует

Бісага Володимир

06.09.1993 — 01.03.2022.

Народився в Ужгороді. З 2011 року був членом батальйону «Карпатська Січ». Стояв на Майдані, захищав Україну в АТО. Після початку вторгнення пішов воювати проти росіян. Загинув від осколку міни під час розвідки в Бучі.

силует

Колосков Микола

29.03.1961 — ??.03.2022.

Був приватним підприємцем, працював будівельником. Мав трьох дітей та двох онуків. Росіяни вистрелили з гармати по балкону родини. Помер на руках дружини. Останнім його словом було її ім’я — Тетяна.

буча-3
силует

Чикмарьова Маргарита

27.03.1988 — 05.03.2022.

Родом з Донеччини. Переїхала в Бучу, коли у 2014-му росіяни окупували частину Донбасу. Працювала в міській і селищній радах Гостомелю. Обожнювала двох синів і чоловіка Олександра. Разом з хлопчиками загинула неподалік від дому, коли вони намагались виїхатіи з окупації. Росіяни обстріляли машину з дітьми. Олександр вижив, але втратив ногу. «Я іноді думаю, добре, що Рита не бачила [синів] Матвія і Клима мертвими, вона б цього не перенесла», — каже її подруга.

силует

Чикмарьов Клим

13.04.2017 — 05.03.2022.

Займався футболом. Любив танцювати, співати й розповідати вірші. 13 квітня 2022 року йому мало виповнитися 5 років. Загинув з матір'ю і старшим братом, коли батьки намагались вивезти родину з Бучі.

силует

Чикмарьов Матвій

02.07.2012 — 05.03.2022.

Навчався у школі. Любив математику і читати казки молодшому братику Климу. 3 березня на дистанційному уроці ділився листом, який написав після початку повномасштабної війни: «Зараз я сиджу у підвалі та пишу цей текст, я хвилююся за свою родину, тому що у Бучі щодня йдуть бої. Ми є щитом для нашої столиці — Києва. Якщо мені було б 18 років, я би пішов воювати за Україну. Але мені лише 9...» Загинув разом з матір'ю і молодшим братом, коли батьки намагались вивезти дітей з міста. Росіяни розстріляли їхню машину.

силует

Колтунов Валерій

02.08.1996 — 27.02.2022.

Рано втратив батьків. Ріс із бабусею Катею. Після її смерті пішов працювати в Novus. Мріяв мати справжню родину і збудувати для неї житло — те, якого в нього не було. Після 24 лютого відкривав магазин для бійців місцевої Тероборони. Росіяни поцілили Валерію в груди, коли він допомагав бучанцям укритися в торговому центрі від колони окупантів. Лікаря поруч не було — хлопець помер.

силует

Мартиненко Наталія

10.09.1973 — 27.02.2022.

Родом із Криму. У Гостомелі працювала на складі косметики. Загинула разом із сином Дмитром від вибуху російської бомби. У Наталії залишились чоловік, старший син і донька.

силует

Мартиненко Дмитро

22.02.1997 — 27.02.2022.

Любив футбол, був кращим бомбардиром і гравцем другої ліги Чемпіонату Києво-Святошинського району. За два дні до повномасштабного вторгнення йому виповнилося 25 років. Загинув разом з мамою від російської бомби, яка влучила в будинок.

буча-4
силует

Іванченко Андрій

09.05.1975 — 26.02.2022.

Народився в багатодітній сім'ї у Слов'янську. У 2014-му переїхав в Бучу і влаштувався листоношею. Любив їздити на велосипеді, ремонтував старі речі. Загинув на власному балконі, коли вийшов подивитися, що відбувається на вулиці. Росіяни вистрілили прицільно — із 30--міліметрової гармати.

силует

Маренко Євгеній

01.02.1986 — 15.03.2022.

Закінчив Інститут міжнародних відносин із червоним дипломом. Любив спорт — займався легкою атлетикою. Мав невеликий бізнес — продавав спортивні товари у власному магазині в Бучі. Загинув під обстрілом. Євгена поховали в рідному селі Владиславка.

силует

Ковальский Володимир

24.09.1983 — 27.02.2022.

Навчався в Київському політехнічному інституті — там зустрів майбутню дружину Катерину. Працював інженером-конструктором. Разом із коханою стояв на Майдані. Після цього воював в АТО, там втратив обидві ноги. Після 24 лютого на протезах пішов захищати рідне місто. Загинув на бойовому завданні поблизу Novus.

силует

Феоктистов Володимир

04.10.1972 — 04.03.2022.

Був будівельником. Часто допомагав сусідам з ремонтами. Загинув, коли вийшов по хліб для своєї мами. Його розстріляли росіяни, які йшли колоною по вулиці. «Він просто проходив повз… Вони вбили беззбройну людину просто так, їм захотілося», — згадує брат Володимира.



силует

Оніщук Юрій

21.03.1959 — 05.03.2022.

Усе життя працював далекобійником. Втратив дружину, коли їхньому сину було 13 років, виховував його сам. Любив кататись на велосипеді. 5 березня, коли намагався виїхати з окупованого міста, росіяни його застрелили. Тіло знайшли поруч із велосипедом.

силует

Башинський Віталій

25.04.1977 — 04.03.2022.

Закінчив Київській національний університет будівництва і архітектури. Працював у столиці інженером на заводі. Був веселою і життєрадісною людиною. Мав двох дітей. Росіяни вбили його на Заводській.

буча-4
силует

Богдан Володимир

10.11.1949 — 27.02.2022.

Мав чудову сім'ю — прожив із дружиною 52 роки. Любив рибалити й читати історичні книги. Грав з онуками в шахи. Того дня, коли його вбили російські солдати, збирався йти допомагати волонтерам пекти хліб. «Там хлопці, я маю їх замінити», — сказав він дружині перед смертю.

силует

Городецький Ігор

27.09.1976 — 05.03.2022.

Із відзнакою закінчив Київський політехнічний інститут. Працював начальником відділу маркетингу. Цікавився комп'ютерами, любив математику і фізику. Росіяни вбили його на Яблунській. Батько впізнав Ігоря за фотографією як невідомого № 30.

силует

Цвєтков Роман

29.03.1994 — 11.03.2022.

Працював машиністом баштового крану на новобудовах Бучі. Заради роботи покинув навчання на реабілітолога. Професійно займався гирьовим спортом. Планував освідчитися своїй дівчині 8 березня 2022 року, 11-го — його розстріляли на Яблунській.

силует

Тодосієв Олександр

28.05.1975 — 01.03.2022.

Жив сам, дуже любив двох своїх племінників і племінницю. Захоплювався мотоциклами. Росіяни вбили його на вулиці Енергетиків.

силует

Ковалевський Олександр

14.07.1976 — 04.03.2022.

Був будівельником. Любив рибалити. Його застрелили росіяни, коли Олександр вийшов по їжу для сімʼї.

силует

Проценко Сергій

31.10.1960 — 05.03.2022.

Був веселою людиною. Любив рибалити. Загинув на вулиці Левка Лук'яненка.

буча-5
силует

Ситай Володимир

15.08.1980 — ??.02.2022.

Народився на Рівненщині. Усе життя пропрацював будівельником. За місяць до загибелі втратив дружину. Сам виховував чотирьох дітей. Росіяни розтрощили йому череп.

силует

Давидов Євгеній

06.05.1977 — 21.03.2022.

Працював слюсарем. Загинув, коли хотів вивезти маму з Бучі. До її будинку було лише п’ять хвилин, але туди він так і не доїхав — його вбили на Яблунській.

силует

Кущ Денис

28.05.1995 — 01.03.2022.

Займався фотографією, любив кататися на велосипеді. Остання фраза, яку сказав батьку: «Чому я повинен їхати з рідного міста?» Більше вони не бачилися. Загинув через внутрішньочерепну травму.

силует

Островський В’ячеслав

26.09.1990 — 07.03.2022.

Був кіберспортсменом, брав участь у змаганнях. Мав багато друзів і великі плани на майбутнє. Помер від численних ран.

силует

Островська Вікторія

23.01.1971 — 07.03.2022.

Понад усе любила свою сімʼю, а ще — подорожувати: надихалася новими містами, країнами та людьми. Вікторію розстріляли росіяни.

силует

Грамушняк Тетяна

02.05.1953 — 19.03.2022.

До пенсії працювала інженеркою лісгоспу. Любила смачно годувати дітей та онуків. У вільний час шила. Загинула під мінометним обстрілом росіян.

буча-6
силует

Пашкіна Любов

10.08.1959 — 27.02.2022.
силует

Хмарук Олександр

05.09.1984 — 23.03.2022.
силует

Казмірчук Ігор

08.04.1963 — 28.03.2022.
силует

Макуха Анна

05.09.1965 — 20.03.2022.
силует

Палієнко Ігор

07.08.1973 — 06.03.2022.
силует

Козяревич Надія

13.10.1956 — 05.03.2022.
силует

Максимов Юрій

14.10.1957 — 19.03.2022.
силует

Ткач Юрій

08.03.1960 — 04.03.2022.
силует

Кириченко Юрій

11.04.1967 — ??.03.2022.
силует

Касян Сергій

06.09.1968 — 12.03.2022.

Був спокійною і привітною людиною. Любив своїх двох собак. У нього лишилась мама і брат. Сергія застрелили росіяни.

Над проєктом працювали:

Катерина Коберник, редакторка
Вікторія Кондратюк, журналістка Thebuchacity
Олександр Остапа, виконавчий директор Thebuchacity
Катерина Бандус, арт-директорка
Анастасія Лисиця, дизайнерка
Йосип Кобаль, веб-розробник
Марина Колесниченко, продюсерка
Антон Семиженко, перекладач

За підтримки:

Бучанська міська рада Лабораторія журналістики суспільного інтересу